Стояла тиха тепла ніжна осінь
і дарувала світу свої гожі дні,
лиш мокра я, бо лю́блю його до́сі,
хоч як би навпаки хотілося мені.
Хотілося б забути й не любити,
не пам’ятати навіть імені його́,
з календаря геть викинути літо
і дату зустрічі, щоб точно відлягло́.
Та жаль, немає функції такої,
що вимикає код і видаляє ген
або таблетки, що хоча б впоко́їть,
нірвану дасть усім чи подарує дзен.
Люблю його і осінь певно знає
і розуміє мій такий печальний стан,
де почуття – безкрилих птахів зграя,
що не перетнуть більше його океан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2018
автор: IngiGerda