Коли темна ніч обридає глибока,
Я часто із снів глибини говорю.
І лялька брунатно так світиться поки,
Про щось нерозбірливо я розкажу.
Що в думах моїх − на вустах нісенітниця,
На мертвий предмет так подібна німий,
Вона, як та лампочка, в темряві злій.
Потворністю образу лялька лиш сочить,
Її здичавілість у серці - полошить.
Як тільки я лампу настільну вмикаю,
Примара від сну на папері згорає.
В скорботі душевній мої сни марніють,
Я друга дитинства у спогадах грію.
Лежу, і голки мою руку ятріють,
Обличчя подобу й усміхнений лик
Собі прилатаю я ляльки навік.
Прийдешньої ночі вона заговорить,
І край той моєї постелі полонить,
Поблідлого ліжка − начал двох світів1.
Вся в білому вбранні віконної сітки,
Спокійніший погляд від всесвіту зіткань2,
І лине у снах вона світом людським.
Моєю скорботою марення тліють,
Тобою щоночі я подумки мрію,
Твій образ над ліжком моїм нависає,
Як ножиці руки твої виглядають.
Невже я покірно чекати повинна,
Як скривдить мене ти бажаєш постійно?
1. «начало двох світів» − жіноче та чоловіче начало: інь-ян;
2. «всесвіт зіткань» − уявлення китайців про те, що наш світ складається з десяти тисяч речей: усе суще;
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813371
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 10.11.2018
автор: Rossignol