Рвали тебе на шматки,
Вислали на Соловки.
Кулі, мечі, каземати,
Стерпіла все, наша Мати.
Вся у крові вишиванка,
Серце болить, лихоманка.
Словом замовила рану,
Витерла сльози вітрами.
Далі стоїш непохитно
З поглядом жовто-блакитним.
Ти – така вільна, як воля,
І ані крок – справжня доля!
Скроплене кров’ю коріння,
Ти – на порі воскресіння.
Вже язики не у моді,
Місце твоє – у господі!
Світу скажи своє слово,
Матінко, сонячна Мово!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813243
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.11.2018
автор: Шостацька Людмила