Айстра

Кому  потрібно  було  це,  якому  майстру?
Хто  мої  груди  владно  розітнув?
І  замість  серця  білосніжну  айстру
Так  дивно  вклав,  мов  зіркою  метнув!

І  я  не  осягну́,  що  з  цим  робити,
Гойдаються  поля  в  очах  моїх,
Кругом  все  квіти!  Квіти!  Квіти!  Квіти!
А  ти,  ти  –  найпрекрасніша  із  них!

З  неповтори́мим  м’ятним  ароматом,
Що  річкою  гірською  віддає!
Ти  граєш  промени́стим  діамантом,
Вдихаю  і  неначе  мить  стає!

Ти  неопи́сана  ніким,  ти  невпізна́нна,
За  тебе  в  світі  всі  книжки  мовчать!
Ти  квітка  безіменна,  первозданна,
На  твоїй  скроні  золота  печать!

Всією  айстрою  своєю  відчуваю,
За  тебе  кров`ю  переплачено  стократ!
Що  ти  є  з  берегів  Святого  Раю,
І  твої  ноги  омивав  Євфрат!

Кому  потрібно  було  це,  якому  майстру?
Хто  мої  груди  владно  розітнув?
І  замість  серця  білосніжну  айстру
Так  дивно  вклав,  мов  зіркою  метнув!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813236
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2018
автор: Протоієрей Роман