Коли ішов проталими стежками
І слухав березневу вишину,
Десь вдалині за синіми струмками.
Зустрів в полях не дівчину, ВЕСНУ,
Що під вербою тихо спочивала.
«То ж здрастуй, люба!» - радо привітав.
Там на краю важкого перевалу,
Світланою по імені назвав.
Розкрила очі синьо голубії,
І подивилась, брови підвела.
Заколихала мої перші мрії
І в проліски на землю поклала.
Лиш тільки вслід столунно засміялась:
«Спасибі, хлопче! Далі поспішу!»
На серце біль проникливо прокралась,
Що більше вже прийти не попрошу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813022
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2018
автор: сергій маркитан