У родині ослів було двоє дітей-близнят – син Тосик та доня Тінка. Доня росла слухняною, була зі всіма ввічливою, привітною. А Тосик любив вередувати. Коли його просили щось зробити, він кричав: «Не хочу! Не буду!» або грав у мовчанку. Каже, наприклад, мама:
- Діти, наведіть лад у своїх кімнатах.
Тінка одразу схопиться з місця і почне складати іграшки, поправляти постіль на ліжку. А Тосик, мовби й не чує, бавиться собі танком чи малює автівку. Доки йому тричі не повториш одне і те саме, не зрушить з місця. Коли ж таки візьметься виконувати просьбу чи наказ мами, то скривить обличчя при цьому, знехотя складатиме розкидані речі, проситиме сестру, щоб йому допомогла.
Покличе діток мама їсти борщ. Тінка зразу прибіжить, виїсть усе з мисочки, подякує мамі, вимиє за собою посуд. А Тосик почне стогнати:
- Не хочу борщу! Хочу смаженої картоплі й канапку з ковбаскою дайте.
- Не корисно це часто їсти, сину, - пояснює йому мама.
- Ну і що з того? Мені така їда подобається! – провадить далі та ще й хмурить брови, тупає ногою.
- Ой, Тосику! Чому ти такий незгідливий? З’їж хоч кілька ложок борщу, від бурячка, що є ньому, щічки рум’яніють, від сметани зубки,й кості міцніють.
- Гаразд. З’їм, та лише кілька ложок! – мовить.
Каже тато:
- Діти, підіть до саду й визбирайте яблука, що попадали на землю.
- Добре, - каже доня.
- Не піду! – відмовляє син. – Зайнятий я, складаю кран із конструктора.
- Склади та йди.
Тосик складе кран, а тоді ще щось почне складати, тільки б яблука не збирати. Поки тато не гримне на нього, не відірветься від гри.
Або ще таке. Вчителька на уроці просить:
- Діти, складіть і запишіть в зошиті речення про школу.
Тінка напружить мозок і складе, і то навіть не одне, а два чи три. А Тосик у той час малює на у блокноті слоника.
- Чому ти не написав? – питає вчителька-сова ослика, коли підходить до його парти.
- Не хочу, не вмію, - відповідає він.
- Бери приклад зі своєї сестри. Вона вже два речення написала.
Скривиться і аж тоді почне думати.
Якось у вихідний день, в суботу, Тосик та Тінка вийшли у двір. Ослик взяв із дому дзиґу, крутив її. Його сестричка прихопила ведмедика, носила його подвір’ям, гойдала, підкидала вгору, танцювала з ним вальс. Тосику це не сподобалось. Підскочив вын до сестри, вирвав ведмедя з її рук.
- Віддай! – сказала Тінка.
- Не віддам!
Сіла осличка на лавку, заплакала. А братові хоч би що. Крутить свою дзиґу, а ведмедя під пахвою тримає. І тут небо потемніло, знялася шура-буря, над Тосиком почав закружляти вихор, а тоді вхопив його й поніс до лісу.
- Братику! Братику! – закричала Тінка. Вона кинулась наздоганяти той вихор, але не змогла, втік він, заховався за високими соснами разом із Тосиком, якого вхопив.
Заплакала осличка, а за мить розвернулася й побігла додому. Розказала батькам про те, що сталося у дворі. Стали вони думати-гадати, як сина шукати-визволяти. Зійшлися на тому, що треба до поліції зателефонувати, так і зробили. Але й самі ґав не ловили, зібрали родичів, сусідів, кожен з яких взяв зі собою ліхтаря, та й рушили до лісу на пошуки ослика-непослуха. Ходили до вечора по лісі, блукали, ослика гукали, шукали – не знайшли. Поліціанти теж не марнували часу – вийшли на пошуки осла, озброївшись раціями. Містом, полем, лісом пройшлися. Однак і їхня робота не дала результату.
Довго не могли заснути мама, тато та сестра Тосика, все ж під ранок сон їх подолав. Тінці приснився патлатий, бородатий дядько Свистун. Коли він свистів у свисток, вітри починали бешкетувати.
- Дядьку, ви маєте владу над вітрами? – запитала його Тінка.
- Так.
- А чи не бачили ви, куди вітри понесли мого брата Тосика?
- Як не бачив? Бачив, звісно.
- Куди ж?
- До лісу.
- Мої батьки весь ліс обійшли, поліціянти в ньому були, але брата мого не знайшли.
- Бо він не на землі, а під землею знаходиться, в темному підземному царстві.
- А що це за таке царство?
- Таке, що в ньому нечемні діти перевиховуються. А ті, які не хочуть ставати кращими, залишаються там жити назавжди.
- А тих дітей там хоч годують?
- Так.
- А чим?
- Борщем, кашами, молоком, сиром, яблуками, горіхами, інколи медом, як вони старанно виконують накази. А цукерків, вафель, печень тортів, піци, ковбаси, смажених котлет не дають. Сонця там немає, і неба немає, і річки, і травички. Пташки не співають, коники-стрибунці не сюрчать.
- А що ж там є?
- Суцільна мряка. Є, правда, дерева, але голі, є ріки, але в них майже немає води. Тільки три години на добу там світить світло. У цей час усіх нечемнух заставляють читати, писати, малювати, складати різні речі, підмітати двори у темному царстві, чистити картоплю, буряк на борщ і таке інше..
- Гм… Там доволі сумно… А чи можна звідти якось вибратися? – спитала Тося.
- Можна, – каже дядько Свистун. – Ти могла б визволити свого брата, якби захотіла.
- Як я це могла б зробити?
- Я скажу тобі. Купи три добрих шматки м’яса, сім яблук і з цим всім іди до лісу, широкою стежкою. Біля першого колодязя, який побачиш справа, зустрінеш тигра. Він ричатиме, але ти не лякайся, кинь йому шматок м’яса. Він вхопить їжу, з’їсть її і пропустить тебе. Ще через 100 метрів, коло другого колодязя, який стоятиме зліва від стежки, побачиш лева. Він теж ричатиме. Але ти і його не лякайся. Кинь йому два шматки м’яса, які в тебе ще будуть. Він з’їсть їжу і також пропустить тебе. Через наступних 100 метрів ти побачиш хатку лісника. Підійдеш до неї, постукаєш у вікно. З хати вийде бабуся. Даси їй сім яблук, і вона покаже тобі вхід до підземного царства.
- Гаразд. Я постараюся так зробити, як ви мені порадили.
- Це ще не все, дівице-ослице. Ти маєш розповісти, коли прийдеш у темне царство, три вірші, розв’язати три приклади і відгадати три загадки. Тільки після цього зможеш побачити брата.
- Гаразд. Я підготуюся.
- Ще одне.
- Що?
- Те, що, мабуть, найголовніше. Тільки тоді, коли твій брат пообіцяє, що буде у земному світі слухняним, працьовитим, ввічливим, він зможе вийти з мого царства.
- Сподіваюся, він зрозумів помилки, які робив, і більше їх не захоче робити.
Дядько Свистун свиснув у свисток і зник. І тут Тінка прокинулась.
- То це був сон? – спитала сама себе і сама собі відповіла: «Так. Але я зроблю все так, як мені порадив цей чудернацький лахматий бородатий дядько зі свистком у руках. Яблук у нашій коморі багато – зі свого саду всі. А м’яса, здається, немає».
Тінка заглянула в морозильну камеру.«Так і є. Мама вигребла останні запаси, коли варила борщ». Зажурилася дівчина-ослиця. Але тут її мозок прошила думка: «В мене ж є гроші – ті, які мені подарували на день народження дід та бабуся!»
Тінка витягла шкатулку з тумбочки, що стояла в її кімнаті, відімкнула її своїм ключиком, взяла гроші й пішла до магазину. Ляльку хотіла купити на днях за них – таку, що танцює й говорить, але купила три шматки м’яса, цей товар зараз важливіший, подумала. Винесла з комірчини сім яблук і вже, було, хотіла виходити з дому, але затрималась. «Треба написати записку батькам», - вирішила. І написала, таке:
Дорогі мамо й тату! Не хвилюйтесь за мене. Я знаю, де Тосик, і пішла за ним.
Ваша Тінка
Дівчинка-ослиця лишила записку на столі в залі, взяла наплічник, куди кинула м’ясо та яблука, закрила на ключ дім і попрямувала до лісу. Йшла широкою стежкою, як казав їй у сні бородань. Біля першого колодязя побачила тигра, кинула йому шматок м’яса. Він з’їв його й зник. Ще через сто метрів Тінка зустріла лева. Той теж з’їв м’ясо, яке йому кинула дівчинка, і зник з очей, як зникає туман в животі сяйного сонця. Невдовзі осличка побачила й хатину. Підійшла до неї, постукала тричі у віконце, вийшла бабця. Тінка дала їй яблука й попросила показати вхід до підземного царства.
- А ти не боїшся туди йти? – спитала старенька. - Злі люди можуть звідти й не вийти!
- Сподіваюся, що я не зла.
- Тоді поведу тебе, тільки очі мушу закрити тобі хусткою.
Підвела її до столітнього дуба, зняла хустку з очей. «Вхід у дуплі цього дерева», - мовила, стукнула об кору тричі й пішла. Дупло відчинилося, як ліфт. Тільки Тінка залізла в нього, з’їхала донизу. А там нічого, окрім мряки.
- Агов! Чи хтось тут є? – крикнула.
- Є! Є! Є! – почувся протяжний голос сови.
У ту ж мить темряву освітив ліхтар, який тримав у руках той самий дядько, що Тіні приснився – лахматий, бородатий, зі свистком у руці.
- Прийшла таки? Ходи за мною, - сказав він. – Розкажеш мені три вірші, розв’яжеш три приклади, відгадаєш три загадки, тоді я проведу тебе до твого брата. Він зараз навчається, пише речення про школу.
Тінка розказала дядькові Свистуну вірші – з інтонацією, голосно та виразно, розв’язала три приклади – швидко й правильно, і відгадала загадки. Ось такі.
- Що у світі наймиліше?
- Сон, бо чим би не займався вдень, а прийде ніч, усе залишиш, бо захочеш спати.
- Так. А що у світі найсвітліше?
- Любов. Вона освітлює найбільшу темряву.
- Погоджуся. А що є найдорожчим?
- Життя. Бо всяку річ можна купити, а друге життя – ні за які гроші. Тому варто дотримуватися цього: якщо хочеш довго жити, треба добро собі й іншим чинити.
- Бачу, ти мудра і добра дівчинка. Проведу тебе до твого брата.
За хвилину Тінка вже бачила Тосика. Він сидів за партою – серйозний, зосереджений, щось писав у зошиті.
- Братику! – крикнула. - Я прийшла за тобою. Але ти зможеш звідси вийти тільки тоді, коли пообіцяєш, що будеш слухняним, ввічливим і працьовитим.
- Буду! Буду! Буду! – прострочив Тосик і кинувся обіймати сестру. – Чесне слово, буду, - додав і благально подивився на дядька Свистуна.
- Так тому й бути, - мовив бородань, - відпущу тебе. Слово вмію тримати. Дякуй сестрі. Вона багато зробила для тебе.
- Дякую, тобі, Тіночко, і вам, дядьку. Ви навчили мене людяності.
- Бувайте, малятаослята! – сказав Свистун.
Він так розчулився, що аж у кутиках його червоних очей сріблом заграли сльози. Але витер рукою їх, свиснув, і брат зі сестрою в той же мент опинилися на поверхні. Вони обійнялися, а тоді взялися за руки й побігли широкою стежкою додому. Біля першої криниці зустріли лева. Тосик злякався, але лев на нього не рикнув, тільки хитро підморгнув Тінці та й зник у гущавині лісу. Біля другої криниці тигр нарисувався. Брат знову злякався. Але Тінка мовила: «Він не завдасть нам шкоди». Тигр підморгнув їй і зник так само, як лев. Додому ослята добралися швидко. Забігли до хати (двері були відчинені), а в ній мама й тато сидять за столом, сльози ковтають, а навпроти них поліціант – записку читає. Розповіла доня їм про те, як їй вдалося знайти і врятувати брата.
- Добра ти в мене і смілива, - мовила матінка. – Пишаюся тобою. А ти, синку, що скажеш?
- Вибачте мені, мої рідні! Я більше не буду вередливим. Я вас усіх дуже люблю!
- Вибачаємо! – сказали в один голос.
З того часу Тосика мовби підмінили. Він став гарно вчитися, слухав батьків і всіх старших, був зі всіма ввічливим, добрим. Гроші, які батьки давали йому на кишенькові розтрати, складав. За них, коли набралася потрібна сума, купив сестрі подарунок до дня іменин – ляльку, що співає й танцює. Радощам Тіни не було меж. Обійняла Тося, поцілувала в щоку і сказала: «Ти найкращий брат у світі». «А ти, - відповів він їй, - найкраща сестра!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)