- Я ніколи її не кохав. А одружуюсь, бо Олька вигідна партія. Закінчила медінститут. В гречку скакати не буде, хто зазіхне на таку бліду міль. Та й виховання у неї не таке. Мама -директор школи, батя - головний лікар районної лікарні. З роботою проблем не буде. Квартиру старі їй купили, одиначка ж-бо. Машину за весільні гроші придбаємо. Олька з тих, на кому женяться. А Юлька... Юлька для кохання.
Кров бухнула Олі в голову. У вухах зашуміло, ноги підкосилися, забракло повітря. Їй здалося, що земля під ногами розверзлася. "Цього не може бути. Це не зі мною, це не про мене..." - в голові билася пораненою пташкою думка. Вона стояла в темному коридорі, непомічена трьома співрозмовниками, які собі й далі мило бесідували на кухні за пляшкою віскі. Хлопці реготали. Обговорювали принади якоїсь Юльки. Піднімали тости за шалене й потаємне кохання.
Один з них був її Ігор. Її наречений, а за два дні - законний чоловік. Весілля призначене на суботу. Ще рік тому замовили дорогий ресторан. Кожну дрібничку: від вишуканих страв й до оформлення залу продумували разом. Усе в біло-небесних тонах: бутоньєрки для гостей, скатертини і квіти на столах, величезний торт на три яруси, а на ньому їх маленькі копії із мастики. У неї - біло-блакитна сукня і фата, у нього такаж сорочка і метелик.
Сорочка... Через неї, кляту, Оля й прийшла до Ігоря. Вони ніяк не могли підібрати кошулю під колір її сукенки. Замовили в Італії. І вчора ввечері "бусик" привіз пакунок.
Оля вирішила не телефонувати коханому, хотіла зробити сюрприз. Тому й приїхала до нього без попередження. А ще - їй так хотілося побачити, як примірятиме сорочку її Ігорчик, як вона личитиме до його небесних очей.
Сюрприз... сюр... прайз. От тобі й сюрприз! Сюрприз зробили їй.
Бліда міль... ніколи не кохав... вигідна партія... Брехун і підлота! Олі хотілося вчепитися в його густу шевелюру, хотілося розбити до крові йому губи, які ще вчора так палко цілували, видряпати блакитні очі, які були такими щирими і рідними, а насправді - зрадливими. Але натомість Оля тихо прочинила двері і непоміченою вийшла на вулицю.
Падав дощ, але було доволі тепло. Вона йшла, йшла, через сльози не бачила дороги. Витирала їх рукавом плаща, який, чи то від дощу, чи від сліз намок і став важким. Клубок застряг в горлі, душила тяжка образа: за що він зі мною так? З першого ж курсу разом. Реферати, курсові і собі, і йому. Свою дипломну відклала на потім. А йому написала. Обіди й вечері готувала: усе свіженьке, усе що він любить. А любив він Юльку.
Втопитися з горя, чи що, - пронизлива думка майнула в голові, коли ноги самі привели до міського ставка. Уже й уявила, як Ігорко буде за нею ридати, яка буде скорбота на його красивому обличчі, як йому личитиме легка неголеність. Розлучниця-Юлька телефонуватиме йому сто разів на день, а він не підніматиме трубку. І лише тоді зрозуміє, який скарб втратив...
"А мої батьки, Боже, а як мої батьки переживуть це горе, та чи й переживуть. А бабуся з дідусем як? Я ж для них сонечко у вікні," - подумала Оля. Згадка про найрідніших вигнала з голови дурні думки. Потепліло на душі, коли згадала бабусю й дідуся. А в них же у суботу ювілей - золоте весілля. І вона хотіла в цей день вийти заміж, щоб як вони, ріднесенькі, жити в злагоді і любові, аж до золотого весілля...
"Сьогодні у нас велика подія! На рушничок щастя стають Ольга та Ігор, - сказала дзвінким голосом завчені фрази тітонька у РАЦСі, - Чи згідні ви, Ігоре, взяти за дружину Ольгу і бути з нею в горі та радості?"
- Так. Згоден! - поспіхом сказав Ігор.
" А ви, Ольго, чи згідні взяти за чоловіка Ігоря і бути поряд в горі і в радощах?"
"Ні, - твердо і голосно сказала Ольга. Я не згідна!"
Запанувала тиша. А за якийсь час, гості почали перешіптуватися. Ігор вчепився їй у руку і боляче стиснув.
Але Ольга навіть не скрикнула. Фізичний біль не такий сильний, як душевний.
Вона звільнила свою руку, і ще раз твердо сказала: "Ні!"
Вийшла на середину залу: "Дорогі гості. Вибачте нас за такий маленький розіграш. Насправді ми сьогодні святкуємо золоте весілля наших дорогих бабці і дідуся. Це їх день! Це їх свято. Запрошуємо всіх до святкового столу, музики марша."
Ігор вчепився їй у руку і силоміць виволік на двір. Здавалося ще мить і в нього з рота піде полум"я, він з люті не добирав слів.
- Що ти чудиш, дурепо? Мізки шкереберть пішли, на кульпарківську захотіла...Та таких, як ти у мене....
"Боже мій, - подумала Оля,- І цього монстра я кохала, заміж за нього хотіла, дітей мріяла народити."
- Ігорчику, я бліда міль і не пара такому красеню, як ти. Будь щасливий з Юлькою.А я вже якось сама із своїм життям пораджу...
"Хто, хто тобі сказззав, - почав заїкатись, - але потім допетрав, - Значить, це була ти. Ти все чула... А я гадав, хто ж це сорочку приніс і в коридорі залишив...
Літак Львів-Лісабон запізнився на дві години. Оля вийшла з летовища і усміхнулася. На дворі кінець листопада, а тут по-літньому тепло, пахне дивними квітами і кавою. Це моя країна, - сказала вголос Ольга. Я знаю, що все в мене тут буде добре.
Оксана Максимишин-Корабель
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2018
автор: ОксМаксКорабель