Віддав на страту б свою душу за країну,
Й стояв за наш народ, неначе за сім`ю,
Бо завжди мрію про Державу я єдину,
Та плачу серцем проклинаючи війну...
Криваве море сліз і крики на Майдані,
Йде знову в наступ "Беркут" на дітей й батьків,
І всоте просить в Бога, сива, змерзла пані,
Прощення щирого за вбитих дітлахів.
В сльозах, душевно просить, долі для народу,
За внуків й діток молить Господа стократ
І носить чай гарячий, поки десь зі сходу,
Холодне сонце не торкнеться барикад.
Чи будуть зміни ці? Я вам клянусь, не знаю.
Чи мрії здійсняться на краще, десь-колись...
Бо я давно до влади віри вже не маю,
А за народ, душа нестерпно ще болить.
Віддав би душу вмить...Та, як без неї жити?
Молитись потім за стражденних, як всіх тих,
Чию надію, не змогли століттям вбити,
Ні турки з ляхами, ні шведи й москалі.
Морили голодом, зганяли до Сибіру,
Саджали в тюрми на загублені роки,
Та не зламали дух, не задушили віру,
Покласти гордість на коліна не змогли!
Ми до весни доживемо...І не одної,
І після "Плине кача" заспіваєм всі
Наш гімн, "Червону руту" та пісні знайомі,
Які живуть у серці та горять в душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812181
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2018
автор: Ярослав Ланьо