За кроком крок і день за днем,
іде життя як та дорога.
У суматосі всі живем,
в надії,що там в кінці чекає нагорода.
Ця нагорода різна може буть,
це діти здоров*я чи богатство.
І вирушаючи у ту життєву путь,
ідем до цілі-повсякому буває і через коварство.
Минають дні,місяці й роки,
не наче у дорозі круті схили.
І не задумуючись-як життя ми прожили,
наступить час і скажуть-ви приплили.
Та згадуючи епізоди із життя,
не наче кадри серіалу.
В душі нахлине щире каяття-
чому мені тоді не піказали?
Але буває й навпаки,
ти скажеш так і має бути.
Хай епізод повторится цей хоч коли,
про інше рішення не хочу й чути.
Все було б добре,та одна біда,
не знаєм ми коли закінчится дорога.
Коли мине життєва суєта,
з чим ми зайдем до одвічного порога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2018
автор: Бабич