[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CMu9UzDMF_8[/youtube]
Я так боюся слів, які мовчать.
Не знаю, що в душі своїй ховаєш.
Не краще їх тобі мені сказать?
Ти, певно, лиш один все добре знаєш.
Нехай вони не ті, яких чекала,
Нехай у них вже буде інший зміст.
До цього дуже довго я звикала.
Та все ж сказати треба мати хист.
Не бійся їх, вони ж у серці грілись
І час такий, що маєш прокричать.
А час іде... Невже і застарілись?
А, може, хтось втомився їх чекать.
Слова, буває, вилетять птахами,
Дістануть душі до самого дна.
Як боляче чекати їх роками,
І може впасти їм тоді ціна.
Як слів багато різнокольорових,
Вони не мають серця, ні душі.
А як життя змінити все ж готові,
Якщо ж вони, звичайно, не чужі.
Тож не тримайте слів своїх в ярмі..
Відкрийте їм свої залізні грати.
І станете щасливими й самі:
Не буде вже тоді когось втрачати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811991
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2018
автор: Н-А-Д-І-Я