Ніби натягнута струна,
Щось у душі моїй бринить...
Як полотно на парусах,-
Серце і душу полонить...
Думки мої спішно летять,
У простір, де війни нема...
Сльоза на віях теж бринить,
Тривожить і війна, й зима...
Вітер он листями бринить,
Лиш вишні він ще обмина,
А клен вже схилений стоїть,-
Листя на ньому вже нема...
Степи вже голі, лиш бур"ян
Вітру не кориться ніяк...
Він серед степу тепер пан,
Супроти вітру, як маяк...
Люди не хиляться в біді,
Хоч і вони в скруті війни,
Бува на хлібі і воді,
Чекають Миру і весни...
Я чую пісня десь бринить,
І враз полегшало мені...
Легше і мріяти, і жить,
Де такі люди і пісні...
І вірю, і надіюсь я,
Прийде кінець і цій війні,
Розправить крила рідний край,
МИР запанує на землі...
І забринять тоді в мені,
Слова найкращі на землі,
Я покладу їх у пісні,
Ви підспівайте лиш мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811786
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.10.2018
автор: геометрія