В палаці йшов бенкет,
Король сидів на троні,
Підборами паркет
Виглянсують придворні.
На стінах Рафаель,
Столи шовками вкриті,
Кривляка-мудрагель
Прислужує всій свиті.
На стОлах, подивись,
На зОлоті наїдки.
Куштуй, та не вдавись, -
На тебе зорять свідки.
Король ще той ласун,
Падкий на все солодке:
Оратор-веселун,
Він зна: життя коротке!
І свита королю
Уся під стать зібралась:
Цукерку – на ріллю,
З селянами мінялась.
Мінялись день і ніч,
Весна зиму міняла,
В палаці вогонь свіч
Палав – свита гуляла!!!
Щоб королю вгодить,
Відважні й вірні слуги
Спішили послужить –
Всі нищачи округи.
Наділи і поля
У підданих забрали,
Всі парки і ліса
На дошки попиляли.
Податком на життя
Обклали кожну хату,
Лиш хмільного пиття
Давали на зарплату.
І люд одичавів,
І жив, немов по колу.
І мало хто хотів
Долізти до престолу.
Хто міць у серці мав,
Той закордон подався,
Свою сім’ю забрав
Й назад не повертався.
Ішли за роком рік,
Й квітуче королівство,
Свій доживало вік,
Тут скоїлось убивство.
А свита з королем
Бенкетила й не знала –
Зустрінуться з кінцем,
Бо черга їх настала.
Ця казочка сумна
До нас стосунок має.
Посіяти зерна
Не досить, хай зростає.
Царем щоб на землі
Й хазяїном щоб стати,
Засіяти ріллі
Ще мало, слід зібрати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2018
автор: Волинянка