Писати можна рукою, очима.
Давати відповідь значиму.
Словами такими нічиїми,
Думками такими не своїми …
Вона так хотіла чаю, виходячи з кімнати,
А повернулась з бокалом вина.
Вона так хотіла цілу ніч протанцювати,
А блукала дощами і містом одна.
Вона так хотіла в свої долоні все щастя своє зібрати,
А полетіла кудись сама …
Вона так хотіла до моря, але виграли битву гори.
Вона так хотіла струн. Опинилась серед гірських лун.
І тепер все в одне зібрати, і тепер себе саму впіймати.
Чи не треба уже ловити? Так хотілось таку упізнати..
Розмовляти можна руками, очима.
Дуже рідко потрібно словами.
І ніколи не треба плечима.
Плечі ходять навколо кругами …
Озираються перехожі -
Такі близькі, такі несхожі.
Здається, іноді так близько,
Почав іти і раптом слизько.
Здається, іноді далеко,
Тоді летиш, немов лелека.
За мить вже поряд, бачиш сни.
Куди це ми? Куди вони?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2018
автор: Дружня рука