…Вже спускаюсь з гори.
Думав легше піду,ніж під гору…
Володимир Сад
Спускатись важче із гори,
Аніж ішлось під гору.
Збираю всі підряд плоди,
Їх го́ри—й трішки з горя.
Зростає в хаосі мій сад
З розчарувань, ілюзій.
Щомить в нім випадає град,
Спікає злість амброзій.
Плекали ж мрії мої рай
Із яблунь пишнобоких.
Плоди щоб рум’янила рань,
І грали медом соки.
Щоби торкались трави ніг,
Мов лебедине пір’я.
Щоби знайти тут кожен зміг
Добро, любов, довір’я.
Садила правнукам я сад.
Не знала мук і скуки.
І, певно, все було б гаразд,
Якби не збоку круки.
Якби ж не купи омели́ —
Аж гілля, крекче, гнеться.
Чи треба полум’я й золи?
Чи Бога більше нам молить?
Чи інший лік знайдеться?
ОМЕ́ЛА́, и, жін. Багаторічна вічнозелена рослина, яка паразитує на багатьох породах дерев. Інколи поселяється і на плодових.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811082
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.10.2018
автор: Valentyna_S