Біло чорна лелеко, чому не зрадлива,
Чому в тебе леле поламані крила?
Не можеш у небо безкрайнє злетіти,
Щоб з милим у вирій, ще раз полетіти.
Мій милий загинув, мене поломали,
Ми жили в неволі, на нас полювали.
Як крила зростуться я в небо злечу,
І кривдникам нашим добром відплачу.
Нехай в їхнім домі співають пташата,
І сміхом веселим наповниться хата,
А я піднімуся у небо високе,
І каменем впаду у море глибоке.
Без милого жити - це як не літати,
Як жити в неволі, та щастя не знати!
Кохання лелече одне і назавжди,
Ніде не подітись від справжньої правди.
Я знаю що більше на білому світі,
Не буде для мене дерев в білім цвіті.
Не буде кохання, не буде тривоги,
Закінчились мої небесні дороги.
Курличуть лелеки у вирій злітають,
Та більше із ними мене вже не має.
Лиш вірність лелеча прекрасна і ніжна,
Як аркуш паперу вона білосніжна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2018
автор: Горбаль Василь