Навчилася з собою розмовляти.
Мовчу, мовчу... а думи, як вулкан.
А ще вони, як море необняте,
Глибокі, як просторий океан.
Такі думки, як каравани довгі,
Вирує відчай, то бринить сльоза.
Чи то весна, а чи осіння повінь,
Аж надривається від роздумів душа.
О думи, думи, сплетені нитками —
Одна в одній... Гачок лапає край
І вишиває доля рушниками:
Мені б на щастя, якщо можна, дай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2018
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА