«Літо у душу нестерпно пече, ось-ось розпочнеться пожар…»
Після довгих і нестерпних очікувань наступило довгождане літо. Я чекала його не багато – не мало цілий рік. Нарещі прийшло! Початок був багатообіцяючим. Здавалось, що все задумане здійсниться і все буде саме так, як я запланувала. На що ж я сподівалась? В першу чергу я вирішила відпочити від навчання, провітрити свої мізки, прибрати в голові, а потім, що саме головне, віднайти підзаробіток, а для чого? Не важливо, головне, що з цього все й почалось…
З самого початку, коли я приїхала додому на канікули все було безтурботно: пікніки, річка, сміх, міцний і чудовий сон. Мені снились різноманітні кольорові сни, в яких я була повністю щасливою, звичайно, коли я прокидалась все було трішки інакшим. Життя пливе своєю течією, яка й занесла мене в Блаженик. Я поглинула в зовсім інше життя, яке було різним, я б сказала навіть, хамелеонуватим. Якщо говорити про амурні справи, то говорити насправді важко. Бо ж і сама не розумію, що діялось і де була моя голова. Перша літня дискотека…. Ніч… Мене накрило простерадлом амурного плетення, шкода, що я не зразу зрозуміла, що воно було картатим. Та ні, все було чудово і, я б навіть сказала, по-літньому теплоемоційно. Хах, згадую таємне побачення під місяцем. Теплі поцілунки, міцні ніжні обійми, і, здавалося б на перший погляд, не дешеві слова. Мені було цікаво і страшно, бо ж ніч, а я таємно вийшла з хати, в якій усі сплять, та ще й село чуже. Проте була одна людина з цієї сонної фортеці, яка, як і я блукала нічними вулицями і по збігу обставин саме ця людина ледь не лишила мене на поталу нічним страхам: він повернувся першим і переді мною замикнув двері. Повернемось трішечки назад. Парубок, з яким ми ділили ту ніч запропонував мені поєднати наші серця, але тягар минулого мені нагадував, що в кожної прекрасної історії кохання є плачевний кінець і наслідки, отже я йому відмовила. Після цього наше тепле спілкування і очікувані зустрічі зупинились, а хлопця, наче водою змило .
Життя котиться колесом. Я на декілька днів поїхала додому, відкинувши похмурі думки. Мені було чомусь радісно, а чому я й сама не знаю, мабуть тому, що я вдома. Та час домашніх утіх швидко пройшов і мені довелось повертатись у Блаженик. Коли я приїхала, то на моє здивування там була ще одна особа – Півнюшиків брат. Ех! З самого початку він втік, побачивши мене. Невже я така страшна, подумала я. Згодом йому все таки хватило сміливості познайомитись. Хоча він на два роки молодший за мене , та нам було комфортно.
Час сказати за головне – роботу в Стенжаричах, Микитичах, Коритниці. В перший день ми поїхали формувати деревця. Далі розповідати не буду, тому, що натомились ми не по дитячому. Далі збір полуниці – смачна робота. Найцікавішим було працювати в садку – скидати яблучка і хоча вони були зеленими ми їх їли тонами. Люди на садку були цікавими, веселими, кумедними. Великим сюрпризом був наш агроном Саша, це людина – свято. Було б не правильно не згадати за мого «муженька» Вітальку, ви не подумайте, ми не одружувались, але жарти – жартами, а Віталя надіявся на цьомки-бомки. В той момент Чудік, який ледве не залишив мене ночувати на вулиці зізнавався в вічному коханні. Ахах, вічне кохання – байка стара, як світ. Чудік не здавався ні на мить, вперто чалапав до мети. Соромно згадувати, що серед яблунь я ледве не прибила Віталю, але й справді він мене роздраконив не на жарт і хоча з початку я хотіла пожартувати, але рука знала свою справу і не моя вина, що вона в мене важка. Сподіваюсь грам мізків, що ще не встигли покинути Віталькову смішно вистрижену голову лишились там же, де були до зустрічі з моєю рукою.
Ліс… Свіжий запах грибів і дерев. Повітря наповнене по вінця животворячого кисню і я біжу, наздоганяючи киць-киць вужика. Ох і впертюх та зміюка! Втік безсовісний! Я з усмішкою згадую обличчя того, хто в той момент спостерігав за мною. Це був подив перемішаний з квадратними очима і широко відкритим ротом, було б ще смішніше, якби якась мушка вбачила б у тому роті туалет.
Одним із неприємних спектрів цього літа було повідомлення з минулого. Як ви вже здогадались, це був привид минулого кохання, але закінчилось це всього лиш написаним віршем, далі я змогла заспокоїтись і рухатись далі.
Моя подруженька, мій незмінний Півнюшик, була проти того (вона і є проти), щоб її брат, вище згадуваний Чудік був зі мною і тому я в якийсь момент спострігала в лісі за хмарками, які вільно пропливали по небесній гладі, щоб стихла буря з двох сторін.
Проте не дивлячись на маленькі негаразди літо було чудовим, змістовним, цікавим і все задумане збулось, навіть в більшій мірі. Я задоволена повернулась додому. Потяг змійкою швидку доставив мене в потрібну точку на карті і вже скоро я гріла боки на березі річки і дуріла у блакитній воді.
Все, що не трапилось зі мною цього літа, все на краще. Я вдячна усім, хто якимось чином внесли хоча б маленьку частинку у мої літні канікули. А негаразди і сльози – вони тільки зміцнили мій дух, нагадали, що не все в реальності прекрасне, іноді нас перехоплюють негаразди і труднощі, але потрібно вміти встояти і обтрусивши коліна іти вперед.
Помало літо закінчилось, але спогади про нього не зникнуть ніколи, тому, що воно принесло мені незабутні враження, а отже частинка його буде зі мною цілий рік. Спасибі всім, хто був зі мною в Літі у Стенжаричах!!!.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2018
автор: Птаха в польоті