Екскурсія селом

Я  пройдусь  по  селу    спозаранку
І  вдихну  цей  п'янкий  аромат.  
Мені  радо  так  йти  на  світанку  -
Тут  прокладено  новий    асфальт.  

А  із  Панського  ставу  водиця  
Поспішає,  біжить  в  Котлован,
І  дає  всім  можливість  напиться,
Застеля  її  плесо  туман.  

У  цих  двох  пречудових  ставочках
Гусям  так,  як  у  Бога  в  Раю.
Вони  ніжаться  скраю  в  пісочку
І  гелгочуть  все  пісню  свою.  

Перший  промінь  торкнувся  верхівок  
І  на  небі  вже  сонце  зійшло.
Показалось  багато  домівок  -
Тут  розкинулось  Старе  село.

В  нас  цей  пагорб  –  життєва  колиска.
З  давнини  струменить  джерело.
Тут  Андрій  і  брат  Яшка  колись  ще
Заснували  нам  рідне  село.

І  дорогою  йду  я  по  колу,
Оминувши  Караків  куток,
Заведе  мене  стежка  у  Вила,
Коли  спущуся  я  на  місток.  

Там  у  Вилах  -  велика  безодня,  
Старі  люди  про  це  гомонять,
З  неї  здавна  іще  до  сьогодні
Витікає  струмок  в  Гнилоп'ять.

Він  у  Вільхах  тече  безупинно,
Із  Загреблі  хлюпоче  вода,
Ще  ставочок  створився  в  долині,  
Який  зветься  -  Широка  руда.  

Поверну  краще  я  в  Молодіжну,  
В  ній  будинки  нові  височать.
Сподівались,  що  скоро  так  ніжно,  
Голосочки  дітей  зазвучать.  
 
Я  пройдусь  і  зверну  на  Садову,
Яка  носить  ім’я  Ящука.
Ми  про  нього  згадаємо  знову  -
Його  вбила  гібридна  війна.  

Все  життя  він  любив  Україну,
Один  з  перших  пішов  на  Майдан
І  загинув  за  неньку  Вітчизну,
Щоб  позбутись  московських  кайдан.

В  нас  ця  вулиця  сама  найдовша  
І  виводить  вона  за  село.
На  Колгосп  я  поверну  -  тут  ближче  -
Вирувало  у  ньому  й  гуло:  

Були  коні,  корови  і  свині  -
Найбагатший  в  районі  радгосп.
Тільки  все  те  поділось,  бо  нині
Забуваємо  слово  «колгосп».    

Хмільників  в  нас  було  так  багато,
Працювали  тут  люди  села,
Та  занедбано  стало,  віджито,
Вже  й  шпалери  в  помині  нема.

Лиш  снується  розбита  дорога  
Й  одиноко  стоять  ясени,
А  на  серці  щемить  в  нас  тривога,  
Бо  сумуєм  за  хмелем  і  ми.

Вкрились  смутком  розбиті  будівлі,  
Які  продані  за  копійки.
Лише  вітер  руйнує  покрівлі,  
Відновити  -  потрібно  роки.

Коцюбинського  вулиця  пишна  
І  впирається  прямо  у  Клин,  
А  які  тут  посаджено  вишні  
Серед  цвіту  квіток  і  малин.  

Я  дійду  ось  сюди  до  розвилки,  
Де  збігаються  кілька  доріг,
А  край  копанки  сині  фіалки  
Простелилися  прямо  до  ніг.  

 Тут  дві  вулиці  разом  виходять  –
 Ім’я  носять  Героїв  синів,
Що  загинули    влітку  на  Сході
В  цій  гібридній  проклятій  війні.  

На  одній  жив  Василь  Малянівський,
В  час  непростий  пішов  він  служить,
Залишивши  поріг  свій  батьківський,
Мав  від  ворога  нас  захистить.  

А  на  другій  Сергій  народився  –
Коренівського  вулиця  ця.      
Він  назавжди  тут  жить  залишився,
Поряд  мама,  бабуся,  рідня.  

Всяк  в  селі  в  нас  шанує  героїв.
Пам'ятатимем  їх  крізь  роки.
Не  жаліли  життя,  йшли  до  бою,
Не  забудуть  про  них  земляки.  

Ще  здалеку  у  центрі  ми  бачим
Майорить  жовто-синій  наш  стяг,
Бо  це  символ  здобутків  козачих
І  він  кличе  до  нових  звитяг.  

Тут  у  центрі  стоїть  Сільська  рада,  
Що  вирішує  справи  села.  
В  нас  згуртована,  дружна  громада
І  завжди  одним  цілим  була.  

Є  в  нас  школа,  дитячий  садочок,  
Де  навчаються  дітки  й  ростуть,
А  коли  всі  вони  підростають,
 То  по  книги  й  до  клубу  ідуть.
   
Тут  у  центрі  в  нас  є  магазини,  
Разом  з  ними  стоїть  кафе-бар,  
Де  справляють  хрестини  й  родини,
В  вихідні  ходим  ми  на  базар.  

«Щедра  нива»  тут  офіс  відкрила,
В  нас  і  ФАП  тут  працює  щодня.
Андріяшівка  всім  нам  так  мила  -
Між  собою  ми  –  дружна  рідня.    

Ми  пробіглися  з  вами  сьогодні
Навкруги  і  по  центру  села.
Я,  надіюсь,  зі  мною  ви  згодні  -
Ненудною  дорога  була.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809500
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2018
автор: Ольга Калина