Ніч виколисує з черева чорного ранки,
Котрі росою спішать дикі трави вмивать,
Радо відвішує сонечко хмару-фіранку,
Й кожну травинку промінням своїм вишива.
А коли сонця луги і дерева нап’ються,
Плетивом сивим тремтітиме тихо роса…
Сонячно квіти, мов діти малі, засміються…
Це неземна таки, справді, навколо краса.
28.08.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809444
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.10.2018
автор: Ганна Верес