Стежка пролягла, неначе доля,
Від порогу у життєву даль,
Де стоїть у самоті тополя
Під якою схована печаль.
Ще недавно по оцій стежині
Йшла у поле пара молода.
Їх стрічали голоси пташині,
Доки не постукала біда.
На війну коханого забрали
І замовкли по ночах птахи.
Тут біля тополі щастя вкрали,
Не відомо за які гріхи.
Зацвіте тополя одинока,
Як зустріне пару молоду.
Буде цілувати кароока
Легеня в тополі на виду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809377
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2018
автор: СЕЛЮК