Покрила землю тьма. Турботи день здає.
Я в царстві чистих дум, надій, зачарування.
На вежі вдалині протяжно північ б’є,
Час зустрічей, кохань, блаженства і ридання.
Печаль непрошена в душі встає, встає,
І натовп спогадів підходить без вагання, –
То раптом зникне десь, то раптом знову є
Біля грудей, де мруть нездійснені бажання.
Так в літній спечний день над гладдю вод ясних
Порою ластівка грайливо пронесеться,
За нею вслід юрба сестер її живих;
Супутниць жвавих рій немовбито сміється, –
Щебечуть дружно всі і злетом кожна з них
Блакиті вод на мить крилом своїм торкнеться.
Константин Бальмонт
Ласточки
Земля покрыта тьмой. Окончен день забот.
Я в царстве чистых дум, живых очарований.
На башне вдалеке протяжно полночь бьёт,
Час тайных встреч, любви, блаженства, и рыданий.
Невольная в душе тоска растёт, растёт.
Встаёт передо мной толпа воспоминаний,
То вдруг отпрянет прочь, то вдруг опять прильнёт
К груди, исполненной несбыточных желаний.
Так в знойный летний день, над гладью вод речных
Порою ласточка игриво пронесётся,
За ней вослед толпа сестёр её живых,
Весёлых спутниц рой как будто бы смеётся,
Щебечут громко все, – и каждая из них
Лазури вод на миг крылом своим коснётся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808713
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 03.10.2018
автор: Валерій Яковчук