Ледь чутно сніг лягає нам на руки,
Тобі так личить цей легкий рум’янець...
В останню мить фатальної розлуки
Нас врятував би лиш повільний танець.
Під звуки вітру тихі і спокійні
Ти йдеш тепер від мене назавжди
Хай одержимість чистої стихії
Нас зачарує. Шепчу знов: “Зажди...”
Та ти не чуєш, бо давно далеко.
І кроки притрусив сріблястий сніг.
Світ розриває на шматочки спека,
Безжально попіл падає до ніг.
То спогади згорають відчайдушно.
Заграва в небі – сонячний рум’янець.
Весь світ завмер в чеканні непорушно.
Танцюють інші наш повільний танець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=8083
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.11.2005
автор: Farjen