Дарує доля дні нам і літа,
Дивись, ще й щастям брязне в нагороду,
Та іноді вона таки пита,
Якої ми крові, якого роду,
Хто ненька-батько, сестри і брати,
Й землі чиєї є донькою, сином,
Живемо як, бо ж люди – не кроти,
Жить маєм на землі, під небом синім.
Хоч доля щедра, та не пробача
Ні зради роду, ані перелюбу,
Коли ж свого шкодує хтось плеча,
Таких людей вона веде до згуби.
22.08.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808147
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.09.2018
автор: Ганна Верес