Оскалилось небо – і хвилі, мов коні,
Що віжок не знають, пустилися вскач!
Оглухлі й осліплені, мокрі й солоні,
Над ними з нагайкою вітер-лихач!
Грозою нажахані, осатанілі,
Хропуть, а чи стогнуть, стають на диби!
Метаються пасма нечесані, білі,
На спинах здіймаються, наче горби,
Або наче крила. І мчать коням тісно!
Самі тільки гриви – не видно копит…
Не зможе тепер навіть сила залізна
Табун стомільйонний цей перехопить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2018
автор: Ніна Багата