Так приємно згадати минуле,
Ним добряче себе ущипнути.
Щоб у пам’яті знову знайшлися загублені люди.
Відродити розталий будинок
І зигзаги трамвайних зупинок
В намаганні фантоми колишнього ще раз відчути.
Час від часу ми всі мазохісти:
Нам аби в себе глибше залізти –
Роз’ятрити давно загрубілий, здавалося, нерв.
Все несказане вирине різне,
Совість вкотре заграє первісно,
Не було наче після подій тих тривалих перерв.
Ну а потім душа схаменеться.
Може, просто урветься терпець їй:
Замість болю їй хочеться моря, сонця, дерев.
20.09.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807564
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.09.2018
автор: DIaMONd88