Ніч зореока випила печаль,
А день у мідну посмішку одягся,
Зелений клен жовтіти ледь почав, –
То з містом він аж до весни прощався.
І заповзає у серденько сум,
Утім краса ще вабить мої очі.
Ключі лелечі хмароньки пасуть –
То осінь настає – природний зодчий.
Вона ж гарцює в парках і садах,
Плоди скидає, листячком кружляє,
То у вікно-ставочок загляда,
То кущиком калини запалає.
О дивна осене, люблю твою красу,
Коли спиває сонце щедрі роси,
Люблю твій загадково-дивний сум
І вітер, що на вальс мене запросить.
18.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807469
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.09.2018
автор: Ганна Верес