Ми завжди були готові міняти біль, на довгі розмови.
І обов'язково, щоб із осіннім чаєм...
І навіть коли розмови трансформуються в промови,
Ми не готові знову чути біль і пручаємся з відчаєм...
І ніби коли закриті очі, то болить менше.
Здається, коли ти не поряд то й забуваю,
Але тисне усвідомлення того, що ми в одному місті.
Але тисне розуміння того, що смертельно скучаю...
Ми завжди були готові міняти сварки на постіль...
Але не завжди доля нам так дозволяла!
Траплялося, що відчував, що воскресну,
А коли прокидався, то розумів, що помираю.
Бо поряд була льодяна твоя половина ліжка,
На кухні твоя давно замерзла чашка!
І у душі все тисне й тисне невідома пісня,
Я ритм забув!
Словами не прощають...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807460
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2018
автор: Андрій Толіч