Я про тебе придумала все:
образ, постать, а ще усмішку.
Наче спільний простір вже є,
тільки ми заблукали трішки.
Може, он на тім перехресті,
де лиш жовтий у світлофорі,
я тебе дожену нарешті
і тихенько подякую долі.
Буду довго дивитись на зорі
і читати вірші напам'ять.
Про кохання скільки історій,
майже в кожній на тебе натяк.
Підкрадається нишком осінь,
прохолодою дихає тиша
і листочок падає, ось він...
Я з тобою була би інша —
загорнулась у руки-крила,
і наскільки ставало сили,
я любила б тебе, любила
(хай які плітки не ходили).
І летіли б тіла невагомі
легко-легко, як пташки райські.
Відчуття нові, невідомі
зі смаком неземного щастя.
Я б тебе пригощала росою
із лілей Едемського саду.
Я б тебе напувала собою,
дарувала всю ніжність радо.
Я тебе придумала... справді?
Та здається, що завжди знала.
Розпізнаю на перехресті,
де так довго зелений чекала.
Таня СВІТЛА
09.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807362
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2018
автор: Таня Світла