А та жінка - неначе верба.
Чом плакуча? Така її доля...
Не додало життя їй тепла,
Бо душа потрапляла в неволю.
І щораз, як ятрив її біль,
А за горло стискали напасті,
Шепотіла вона:"Боже мій,
Дай мені, хоч краплиночку, щастя..."
І укотре, немов та верба,
Гнула віти, землиці торкалась
Але сказано - Жінка вона.
Не здалася вона... Не зламалась!
Валентина Дацко - Урода
19/09/2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807201
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2018
автор: Гонорова пані