А на ставочку чапля біла
Задумавшись стояла,
Навіть ловити не хотіла
Малих зелених жабок.
Одна вона тут залишилась
Така на всю округу,
Є в неї, правда сестри сірі,
Он походжають лугом.
А білі - то велика рідкість,
Цей вид, на жаль щезає.
Чекати допомоги звідки
Ця птаха і не знає.
Ось небезпека скрізь чатує,
Це відчуває чапля,
А що їй день новий готує
Теж треба здогадатись.
І завжди бути на сторожі,
В халепу щоб не втрапить,
То білокрилій вдасться, може
Відчути волі радість.
Якби ще й люди намагались
Допомагать пташині,
То білі чаплі не зникали б,
Розмножувались нині.
А то боїться вона звірів,
А ще більше мисливців,
Забрудненої атмосфери,
Тому й зникає птиця.
А та, що залишилась зрідка,
Сумна ставочком ходить,
Як вижити думає бідна
І навіть жаб не ловить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806894
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.09.2018
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський