[i] Інколи мені здається, що мене вже ніщо
і ніколи не здивує. Але вчора це переконання
було вщент спростоване. І чим - звичайною або
навіть буденною людською байдужістю... Яка
останнім часом полонила все більше людей і для
когось можливо вже стала, навіть нормою. Адже
чуже лихо та біда ніколи не будуть боліти. Як те,
горе - що сталася власне із тобою.
Хоч й людина не знає, яким чином вже завтра
чи через годину складеться її доля. Бо можливо,
що саме завтра і саме ти - ота байдужа до всіх
людина опинишся на місці того, хто неначе у
молитві буде благати тебе, дати йому принаймні -
невеликий шматок хліба. Аби просто нарешті
мати змогу що-небудь поїсти. Оскільки він вже
навіть й не може згадати, коли робив це останній
раз. Та ось перед ним стоїш ти. І він, лиш трохи
наблизився до тебе, щоб ти почула чи почув.
Бо можливо його, залишили останні сили, навіть
для того щоб щось і в когось попрохати. Та ледве
рухаючи вустами, він ніби пошепки, але голосно і
все ж таки з надією хоч й зовсім може нечутно
та благає - допоможи мені будь ласка. Й ніхто
навіть не знає, що в цей час відчуває ця людина.
Через що їй довелося пройти в цім житті й, що
спонукає до жебрацтва. Хоча кого це хвилює.
Можливо перед тобою стоїть мати яка втратила
все, але якій конче потрібно покормити дитину
чи дітей, які ось як вже кілька днів сидять голодні.
Чи то старий дід який ризикуючи своїм життям
дав шанс тобі на щасливе життя і мирне майбутнє.
Та що тобі до них? Якщо ти в розпачі тільки від того,
що тебе - несподівано потурбували. І саме тому як
завше, зло та сухо, ти, відповідаєш йому - йди і
працюй або ж зароби собі сам на їжу, руки і ноги
ж маєш. Відповідаєш, не знаючи навіть, що перед
тобою може стоїть - людина із значними
фізичними вадами. І можливо, лише тільки ти -
останній шанс для нього чи неї пережити цю
довжелезну темну і холодну ніч.
Постав себе на його чи її місце. Як би було тобі?
Невже дійсно так важко показати бодай в чомусь
й деколи - свою людяність та проявити хоча б
трохи доброти та уваги й віддати, жебракові
трохи свого хліба. Чи купити на невеликі для тебе
гроші, тієї ж самої їжі. Зробити невелику, але
дійсно добру та корисну справу.
Лякає те, що можливо саме такі байдужі та
жорсткі люди, пройдуть повз людину яка опинилася
у смертельнй нбезпеці. Підшукуючи у кожному
випадку шаблони для відповіді. Як от мовляв -
він просто напився й впав та й спить і не може встати
через це. Хоча в тієї людини насправді міг статися
серцевий напад інсулінова кома чи ще щось. Зрештою,
що тобі до нього? Адже і так, ви - напевно ніколи
більше не побачитеся.
Та найгірше в данному випадку, мене вражає те,
що ці люди як правило хоч й - самі ніколи і нікому
не допомогають так водночас чомусь заважають
це робити іншим людям, які дійсно мають щире
прагнення комусь допомогти, коли бачать, що
людина дійсно того потребує. Тож не варто
прислухатися до їхніх порад.
Слухай лише своє, власне серце й совість. Нехай
вони дають, тобі - ці важливі підказки як треба
вчинити. Особливо в цей не легкий для всіх нас час.
Коли йде війна у нашій країні. І хоча вона тебе, не
зачепає, бо ти десь далеко на заході, але ти, ж чуєш її
голос у відлунні? Ти ж бачиш біженців, які втратили
все? Тож хоча б на мить - просто постав себе на їхне
місце... І будь чи стань нарешті людиною... Не для когось, а хоча б -
принаймні для себе... [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806764
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2018
автор: Валерій Кець