Зізнаюся (подіти правди ніде),
що серед вас є засланий агент.
Прямий нащадок медітераніда
завівсь, аби впровадити свій ген.
Щоб давній профіль середземноморський
в місцевій дітлашні зринав частіш.
Прийшов сюди і селить зерня мовчки.
Тож тіш, аборигене, душу, тіш...
Тьма тьмуща йшла з племен, родів, династій
варягів, греків, турків, татарви.
Поліський ген, дунайський і динарський
злились в одне... «Рви гени, тату, рви!», –
благатимуть надривно син за сином.
Бо жоден з них – нітрохи не тупий.
Бо й не була породистість засиллям.
Бо їхні тут закопано пупи.
Натура тиранічна, тира... нідна(!)
в потомстві проступає. Й слава бо'!
Але в єстві у медітераніда
із твердістю співмешкає й любов.
Від готтів – дух лицарства в нім козацький
відлунює з черкаських прастепів.
Еллінській творчій жилці – теж не заськи.
Ба плуг трипільський він в собі стерпів!
В нім кров свою втопили й молдавани.
В нім серце українське – «за царя».
В нім пращури, що генів надавали
на вічність уперед. Бо він – це я.
© Сашко Обрій.
* медітеранід – представник середземноморської підраси (антропологічного типу) у складі європеоїдної раси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806717
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2018
автор: Олександр Обрій