Досить рабе тримати братів,
Гріх від себе пора відпускати.
На межі від приниження гнів,
Неможливо у грудях тримати.
Ми не скинемо доти цепів,
Й не розіб’ємо мурів Загати.
Доки терпим московських клопів,
Котрі вічно нам будуть «співати».
Повернемось до світлих Богів,
Відбудуєм свої зикурати.
Як до батька відправим ж.дів,
Зайде благость й до нашої хати.
Пр. Зикурати - наріжний камінь Неба на землі.(Храмова вежа).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806386
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2018
автор: Андрій Л.