Тиха осінь сипле подарунки,
Щирістю своєю підкупа,
Роздає гарячі поцілунки,
Та чомусь нема у них тепла…
Поцілує клен – пожовкне листя,
Від обіймів яблука горять,
Груші солодом відразу налилися,
Лиш надумала їх осінь цілувать.
Так зігріти схоче айстри квітку
Подихом вечірньої пори,
Та заклякне стебельце навіки,
Зблякнуть на пелЮстках кольори.
По містах і селах ходить осінь,
Топче пожовтілі спориші.
А мої вуста шепочуть-просять:
- Не цілуй ще юної душі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2018
автор: Волинянка