Про книгу й Гната

Був  хлопець  Гнат  у  мами  й  тата.
Він  не  любив  книжки  читати,
Лише  на  велику  ганяти
Та  в  ігри  на  айподі  грати.

Та  якось  сів  на  велик  хлопчик,  
На  нім  понісся,  наче  льотчик.
Перечепивсь  за  камінь,  впав
Й  одразу  в  інший  світ  попав.

Там  вулиця  така  ж,  жоржини,  
І  дім,  і  школа,  й  магазини.
Та  як  ідеш  у  хату,  з  хати,  
То  мусиш    книжку  прочитати.

Бо  двері  тих  лише  пускають,  
Які    книжки  щодня  читають.
Мобільний  служить,  комп  і  мишка  
Тоді,  коли    осилив  книжку.

І  холодильник  не  відчиниш,  
І  хлібницю.  «Читай,  хлопчино!»  -  
Кричить  і    шафа,  і  полиця,
І  телик.  Ось  така  дивниця.

То  ж  мусів  Гнат  до  книжки  сісти,  
Коли  хотів  гуляти,  їсти,
Суниць  нарвати  на  городі
Чи  в  гру  пограти  на  айподі.

За    день  прочитував  багато.
Книжки  приносив  йому  тато.
Він  купував  їх  у  аптеці,
Так,  так,  а  не  в  бібліотеці.

Бо  книги  ліки  в  собі  мали,  
Вони  від  ліні  лікували.
Від  неуцтва  і  туподумства,
Від  зла  й  усякого  безумства.

Тож  полюбив  їх  хлопець  Гнатик,  
Немов  із  фруктиків    салатик,  
Як  мед,  цукерку  солоденьку,
Неначе  теплі  цьомки  неньки.

Та  якось  Гнат  відкрив  очиці,  
Над  ним  в  халаті  медсестриця.
Йому  до  вени  голку  пхає.  
- Де  книжка?  –  Гнат  її  питає.
- О!  Ти  очуняв?  Добре  дуже.
Уже  і  книжку  хочеш,  друже?
- Без  книги  -    в  голові  затори.
А  з  нею    звернеш  навіть  гори!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806105
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)