Лежать в Москві старенькі мощі.
Таке добро, що жаль ховати!
Кремезна постать серед площі
не дасть нащадкам забувати
як усіма він верховодив,
як вчив примножувать добро...
Які-то зайчики наводив
на чесне членство партб'юро!
Він вже не дивиться на мене
з свого портрету на стіні.
Комусь ще й досі вождь і Ленін.
Але, мабуть такої "честі"
не заслужити вже мені.
Сумна історія й печальна,
як нищить час усе безжально.
І у глубі єловой рощі,
у центрі міста, серед площі,
вершиться ще одна із драм.
Жорстока доленька яка!
Йому й поскаржитись несила.
Болить його бетонне тіло,
тече бетонний черевик.
Потіскався вождівський лик!
Та тільки радість голубам,
що певне сплутали з Франсіском
і дуже радо гадять часто
то на чоло, а то на галстук.
З ялинок тягнеться рука.
То вождь махає нам "пока".
Така історія "печальна",
як нищить час усе безжально.
01.01.10.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805776
Рубрика: Сатира
дата надходження 06.09.2018
автор: Di Agonal