І стояла,і сиділа,-
наблюдала за дощем,
його капельки дзвеніли,
викликали в душі щем...
Жаль не довго це тривало,
десь приблизно хвилин п"ять,
я чекала і благала,
повернуть його назад...
Небо синє співчувало,
поглядало на мій сад,
ніби знов благословляло,
на повернення назад...
Я надіялась,чекала,
руки вгору підняла,
дуже дощика благала,
щоб полив садки й поля...
Там вгорі небо мовчало,
десь хмаринки попливли,
і за полем загурчало,
й громаки там загули...
Призадумана стояла,-
кільканадцять ще хвилин,
та дощем десь поливало,
а у нас лишився клин...
Ну нехай вже так і буде,
певне з неба все ж видніш,
де дощу чекають люди,
де він є потрібен більш...
Може там поллються ниви,
і до нас ще дощ верне,
і тоді до нас можливо,
промінь щастя зазирне...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805496
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.09.2018
автор: геометрія