Я йшов по алеї, неначе примара,
Мені так хотілось частинки тепла.
Топилися крила, немов у Ікара,
І воском гарячим самотність текла.
Присів на краєчок обдертої лавки,
Вдивлявся у сірі, важкі небеса.
Хитався метелик на кінчику травки,
У віях сховалась підступна слоза.
В очах метушилися заспані люди...
Їх вітром несло у замріяну даль.
А я малював чудернацькі етюди,
З натури змальовував власну печаль.
Мелодія скрипки прорізала простір,
І хтось обережно торкнувся руки...
Нікого в цей день не чекав я у гості,
Крутилися в хаосі різні думки.
Але, все ж наважився, і обернувся,-
На мене дивилися двоє дітей!
Зітхнув із полегшенням і посміхнувся,
Швиденько дістав із кишені грошей.
Проте вони тут, щоб любов дарувати,
Вогнем запалити зажурені очі.
Вони підійшли, щоб теплом обійняти,
І їм не потрібні пожмакані гроші,
Два Ангела сіли на змучені плечі,
У тілі вирує збентежено кров.
На землю приліг зачарований вечір,
З натури виліплюю власну любов.
Бреду по алеї невпинно роками,
Сиджу на краєчку обдертої лавки.
У серці малюю поля з вітряками,
І Божу корівку на кінчику травки.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805447
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.09.2018
автор: Sukhovilova