А холоди все ближче, ближче…
Ще золотавить сонце хмель,
та відлітає журавель...
«Додому...» – наче брат курличе.
Минаю злість, осоння, втому
і стовпище міцних образ…
Чому ж зневіра прагне враз
сховати в присмерку німому?
Од передчасного прощання
спаси мене та допусти
до каяття і до мети,
що не зірве хурделя рання.
В належний час дозріти плоду,
а не даремно квітувать…
Чи не остання сіножать
дає іще одну нагоду?
Згадати відблиски зірок
у найріднішому обличчі…
А небо кожного покличе
лишень коли настане строк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804221
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.08.2018
автор: Сонячна пошта