Коли пісню заводить сіру
Дощ надворі та ще й сумну,
Я з терпінням пишу осіннім
І, дивись, щось-таки утну.
І про дощ, що спочить дозволив,
І про землю, що воду п’є.
І в уяві лечу поволі
Понад морем, де хвиля б’є.
Поспішаю-лечу у гори,
Щоб побачити неба край,
Сонце там на високім троні,
Ген співає вода і гра.
Прислухаюся, аж нагнулась.
Манить-вабить височина.
Бути як? І… в цю мить проснулась…
Не моя то – дощу вина…
15.02.13
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803703
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.08.2018
автор: Ганна Верес