Селилися у час Голодомору

Прийшли  до  нас  не  прошені  у  гості,
Смерд.ча  неч.сть  дикої  орди.
У  час  коли    глумились  наші    кості,
Й  безсиле  тіло  рвали  бікфути.

Пропиті  ви  й  не  вимиті…  гопота,
Допоки  жили  рвали  нам  кати.
Як  липка  тля,  як  мухи  із  болота,
Вломилися  у  теплі  ще  хати.

Вселялися,  як  звірі  ви…  в  отарі,
На  світло  боже  вилізли  з  макви.
З  голодомору  визрілі  в  примарі,
Під  оком  красножопої  Москви.

На  прив’язі  цапи  у  пройдисвітів,
Підніжний  корм,  собаки  для  хозар.
Ординський  щур,  вчорашні  самоїди,  
Зладнав    кубло  в  Порусинні  кагал.

Московська  вош  ви  зрощена  у  злості,
З  болота  зайди…  пришлий  бабуїн.
Гримить  уже  в  надії  з  Високості,
Чужі  ви  є…    розтанете,  як  тлін.  

Вселились  в  хату  в  час  Голодомору,
І  з  низу  й  зверху  маєте  комфорт.
Ми  вам  спакуємо  хазяїв…  і  м.нору,
Воно  ж  простіше  разом  і  в  аборт.

А  годувала  ж  вас  моя  Вкраїна,  
У  стужу  й  холод  гріла,  як  могла.
Дарма  тепло  розтратила  Чаїна,
Та  вовка  приручити  не  змогла.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2018
автор: Андрій Л.