У холодку, під липою, сидів
Ще не старий, здається, чолов’яга.
З усього видно, це його був дім.
Тут він живе… один і… «без бамаги».
Нехитрий і навколо інтер’єр:
Дерева пишні, клунок, пляшка пива…
Бомжом його назвали, бач, тепер…
Чи то гріхів своїх збирає жниво?
Ніхто про те не відає давно,
Та й він про все не хоче розповісти:
Сім’я була, чи карти, мо’, вино…
Тепер йому нема куди йти звідси.
А мимо люди плинуть потічком,
І кожен з них несе свої турботи:
Лиш він один… сидів якось бічком,
Потупив очі: сім’ї в них, роботи…
Усі спішать: дітей ведуть з садка,
Хтось на побачення біжить, а той – до неньки.
Когось присутністю своєю він ляка…
Взуття і одяг зношені, благенькі.
Не поспішають тільки його дні.
Частіш голодний. Ситий тільки літом.
Чи то немає в нього і рідні,
Чи то Нечистий править нашим світом?
Ніхто про те й спитати не бажа,
Чому він тут, під липою, надворі,
І ким його поранена душа,
Й зарадить як цьому людському горю.
Такий вже світ, жорстокий і… німий…
А ми ж усі, у першу чергу, люди…
Чи знаємо, де він серед зими?
Чи справді серце, а не лід у грудях?
9.08.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802686
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.08.2018
автор: Ганна Верес