Пока из этого всего не написались стихи,
и это прекрасное утреннее солнце не зажали
орфографическими словарями,
пока и мы относимся к жизни,
словно к музыке, подслушанной
из тёплого золотого окна,
к музыке, которую слушает с утра темноволосая женщина,
проверяя почту,
пока и мы с вами, да – даже мы с вами
причастны к этому действу,
к тайному переходу солнца над высокими липами,
от восточных окраин,
в обход коварного воздушного потока,
который разносит голоса радиоведущих,
словно простуду,
пока и мы привержены радиоволнам,
словно религиозным убеждениям,
пока и мы верим потерянной кем-то ноте,
и знаем только одно:
не стоит переключать волны,
которые тебя держат,
не стоит,
не стоит забывать мотивы,
которые делают тебя сильным,
не стоит,
не стоит, наконец, отрекаться
от собственного голоса.
У нас только и радости в этом мире –
пение преданных оперных теноров
с ранеными сердцами,
словно с гнилыми апельсинами.
У нас только и обязанностей –
делиться главным:
нашим голосом,
нашей чуткостью.
Поэтому пусть будет ещё одна весна.
Пусть нам станет неловко за наш оптимизм.
Пусть камышовые стебли,
словно антенны,
выхватывают из воздуха самое важное –
ритм и прощение,
пусть растут,
пусть ловят
симфоническую музыку
марта.
(Перевод с украинского)
+ + +
Доки з цього всього не написались вірші,
і це прекрасне ранкове сонце не затисли
орфографічними словниками,
доки й ми ставимось до життя,
як до музики, підслуханої
з теплого золотого вікна,
до музики, яку слухає зранку темноволоса жінка,
перевіряючи пошту,
доти й ми з вами, так – навіть ми з вами,
долучені до цього дійства,
до таємного переходу сонця над високими липами,
від східних околиць,
в обхід підступного вітряного потоку,
що розносить голоси радіоведучих,
ніби застуду,
доти й ми тримаємось радіохвиль,
мов релігійних переконань,
доти й ми віримо загубленій кимось ноті,
і знаємо лише одне:
не варто перемикати хвилі,
які тебе тримають,
не варто,
не варто забувати мотиви,
які роблять тебе сильним,
не варто,
не варто, зрештою, відмовлятись
від власного голосу.
У нас лише й радості в цьому світі –
спів зраджених оперних тенорів,
з пораненими серцями,
наче з гнилими апельсинами.
У нас лише обов’язку –
ділитися головним:
нашим голосом,
нашою чутливістю.
Тому хай буде ще одна весна.
Хай нам буде незручно за наш оптимізм.
Хай стебла очерету,
ніби антени,
вихоплюють із повітря найважливіше –
ритм і прощення,
хай ростуть,
хай ловлять
симфонічну музику
березня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802568
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 09.08.2018
автор: Станислав Бельский