Розгулявсь вітер у полі,
Відчуває, що на волі,
То ридає, вже й сміється,
Бо ж ніяк, не вгамується.
То завиє, вовком немов,
Чи дитям, як малим й знов,
Вже до лісу добирався,
На деревах розгойдався.
Їх щосили гнув донизу,
Та й накидав гори хмизу,
Веселився і гуркотів,
До небес і далі летів.
Хмари білі, сизо – чорні,
Розгойдав, як човни в морі,
І погнав, чимдуж погнав,
Через луки, через став.
При долині вже розлігся,
Далі віять не спромігся,
Втихомирився, мов маля,
Сивий місяць,аж іздаля,
Слав цілунок, усміхався,
Утішавсь, що тут лишався,
Ніжна постіль – пасовисько,
Засинав, як той хлопчисько.
12. 07 2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2018
автор: Ніна Незламна