дзвони плачуть по осені,
простоволосими душами попід вікнами
наші смутки розсіяні.
так невміло ти запалюєш свічі
й шепочеш закляття розбито.
не любити тебе
означало не знати власного імені
чи не мати домівки.
скільки часу ці ріки
впадають у глибінь натхнень.
зеленими хвилями крізь каміння
щоб болем в тобі зародитись
й померти
в притулку пустої весни
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801156
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2018
автор: Кора Оливе