Залежить перемога від усіх

Літа  його  вдяглись  у  сивину,

Коли  удруге  він  зустрів  війну,

Коли  не  із  чуток  знав  про  Афган,

А  втрапив  під  смертельний  ураган

В  свої  неповні  дев’ятнадцять  літ,

Коли  Кабул  палав  на  цілий  світ.

Солдатом  ставши  на  чужій  війні,

Він  присягнув.  Не  міг  сказати  «Ні!»


Посеред  скал  азійської  землі

Ледь  не  загинув.  Вижити  ж  зумів,

Коли  горіла  і  земля  навкруг.

Тоді  загинув  кращий  його  друг…

З  квит  очком  члена  ВЛКСМ

Молився  він  і  проклинав  усе…

Згодом  Всевишньому  подякував  за  те,

Що  сонце  знов  побачив  золоте.


Приходили  не  раз  до  нього  в  сні

Ті,  хто  стояли  поруч  на  війні.

Життя  котилось  колесом,  м’ячем,

Та  в  серці  й  досі  біль  вогнем  пече,

І  корчиться-стражда  його  душа,

Коли  згадає,  друг  як  залишав

Цей  світ.  А  був  йому  ж,  як  брат…

А  чи  послав  би  в  нього  він  снаряд?  


Ще  пам’ятав  боєць,  як  пахла  кров,

Яка  ціна  життя  і  що  –  любов,

І  чим  для  нього  рідна  є  земля,

І  в  небі  «кру»    осіннє  журавля.

Весну  теж  не  одну  в  житті  стрічав,

На  руки  брав  синочка-дитинча,

І  навіть  внука  врешті  дочекавсь.

Роботи  не  цурався,  не  лякавсь.


Та  ось  Майдан…  І  запалав  Донбас

У  роковий  для  України  час.

Синок  туди  солдатом  поспішав…

Затріпотіла  воїна  душа:

«Ну,  як  же  це?  Як  міг  російський  «брат»

На  українців  посилати  «Град»?

І  плечі  дужі  вправно  розправля,  –

Це  вже  моя  горить  тепер  земля!»

Із  сином  поряд  став  у  перший  ряд,

Щоби  зустріть  один  на  двох  снаряд…

Було  так,  є  і  буде  на  Русі:

Залежить  перемога  від  усіх!
27.07.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801120
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.07.2018
автор: Ганна Верес