тремтячі вуста, вкриті висолом сліз
шепочуть щось грішне до мертвого вбога,
вичавлює щастя останню вологу,
регочуть роззявлені пащі валіз…
для неї ніким став розвінчаний принц
з порожніми, кольору втечі очима,
неначе обжалений впав до спочину,
зіниці – подоба засохлих чорниць…
голодний світанок спустошує темінь,
сумління шукає хоч щось для поживи,
на вікнах закляклих тіней негативи
і слово щемить, як затягнутий ремінь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800347
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.07.2018
автор: Ки Ба 1