Кохалася у житі квітка росяна,
Великим синім оком сонцю посміхалась.
Світило спить, було, і квітка засина,
Бо вволю вже за день наколихалась.
Її волошкою назвав народ колись,
І зовсім не тому, що з виду волохата.
Русалки то полів, що сонця напились
І з неба в жито впали. Їх багато.
Хто до краси тієї серцем доторкнувсь,
Вдихнув хоч раз жагу замріяного поля,
Мені здається, той у рай, земний, пірнув,
Де все переплелось: краса, життя і воля.
10.12.2012
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799669
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.07.2018
автор: Ганна Верес