Село. Дорога. Вибілені хати
Обабіч тракту рівними рядами,
В кінці села - чекає сина мати
І давиться колючими сльозами.
А при дорозі - на колінах люди
І поміж них свічки горять, лампади,
А біль такий, що давить пружні груди,
В дворі, як звично - представник від влади.
В село везе сумний кортеж солдата,
Ще зовсім юного, безвусого хлопчину,
Який ще вчора чемно слухав тата,
А нині вже поліг за Україну.
Ще моложава мати від розпуки
Почорніла, обличчя зморшки вкрили,
Не вірить, що відразу від науки
Її синочок втрапить до могили.
Кортеж під'їхав. Хлопці в одностроях
Занесли в хату юного солдата.
А на труну́, знесилена від горя
Упала зовсім не стара ще мати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799342
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.07.2018
автор: Славко Дружбич