Надворі вітер завивав… іноді, як хлопчисько свистів. І час від часу наче сипалась манна крупа - білі сніжні крупинки. Це тільки проминули Новорічні
свята, а вже знову потепліло.То мокрий, лапататий сніг, то зовсім міленький - сипав майже добу.
Тоня дивилася в вікно…. Там ледь-ледь темніло, ще ж тільки шістнадцята година, а вже наче темніє. Хоча день довшає та при такій погоді й не видно. Одна в кімнаті, пила чай, думки за чоловіка. Все ж важкувато на чужині, тож для неї тільки і втіха коли разом. Та він на сесію до Києва подався, навчався заочно. Треба два тижні побути з свекрухою. Якось трохи страшно, залишатися з нею один на один та мусила, зараз в декретній відпустці, вагітна на восьмому місяці. Все чомусь тривога на душі, хоча б все було добре….
В другій, меншій кімнаті кричало радіо, свекруха наче й дочуває та любить його голосно включити. Чи слухає й не знати, все сидить за столом і читає книги, то одну, то іншу. Звичайно зима, холодно, що робити, хіба, що пічку розпалити, принести дрова та вугілля. Та, ще ж правда, снігу навіяло багато, треба весь час відкидати, чи віником відмітати по стежці.
Ззанесла чашку, помивши, поставила на місце,
- Я піду надвір, щось здається в нас дуже жарко, провітрюся, трохи підмету, он знову сніг сипле, чи схоже крупа….
- А, що, йди там свіже повітря.І підмети біля хвіртки добре, завтра моя подружка з нічної зміни зайде, можливо за ніч багато не накидає.
- Я її знаю? Це тітка Олена, - запитала , беручи одяг.
- Ну так, ну звичайно вона, хто ж до мене, ще такий тут добрячий є. Скільки років тут живу, то вже знаю людей, хто є хто і чим дихає кожен з них. Я в людях розбираюся, це ви зараз молодь ні біса не знаєте - всім довіряєте. Правда чоловік в неї *** питуща, ніяк не нап`ється. Я б з таким пришибленим і не жила, а вона терпить, дурнувата, що сказати, Але ж сама така, мухи не образить, щира, доброзичлива й не жадібна. Все мені принесе з роботи віник, міх, пральний порошк, чи якесь відро. Добре, що миє залізничні вагони, є що взяти, ще й зі мною поділиться. Таких подружок - серед людей, ще треба пошукати..
- А, це я напевно кілька днів назад бачила її чоловіка, вугілля носив. З пів машини напевно привезли, - підтримала розмову й нахилившись взулася в чобітки. Ледь застебнула на ґудзики осіннє пальто. Підкралась думка, яку вагу в цьому місяці буду мати? Ледве влізла в пальто, що ж далі буде? Уже виходила в коридор, свекруха, відірвалася від читання, зняла окуляри й сердито,
- Хай носить, для того він і чоловік, не тільки ж пити.
Примружила очі, сніг сяяв, переливався сріблом, а де – ін - де наче маленькими купками виднілася крупа. Придивилася, та ні, крупинки більші за манну крупу. Рукою підхопила сніг, приклала до лоба. О, як добре, зима… така краса, всюди так білосніжно. Аж дихати стало легше. Туди – союди…сюди- туди, з підвіконня віником змітала сніг. Цікаво - підповзла думка, побачивши за склом свекруху - людину звичайно за рік не пізнаєш, та чому вона така зла щодо чоловіків,? Але ж до сина не так, мене кожного дня підганяє, принеси дрова, вугілля, тож не буде він після роботи все на завтра готувати. В різні сторони розсипався сніг, відмітала до хвіртки та за нею. Знов думка - а який характер тієї тітки,, яку часто називає подружкою і все розхвалює, теж так ставиться до чоловіка? Скільки раз його бачила, завжди чемно привітається, наче тверезий і працює ж на заводі.
Надворі стемніло… З чобітків змела сніг, поверталася до хати. Неприємний запах відчула коли відкрила двері, не могла зрозуміти чим пахне. Коли ставила на пічку чайник, чомусь різкий поштовх відчула від дитя. Ой, щось не сподобалося напевно, всміхнувшись поклала руку на живіт, про себе до дитя - все, тихо - тихо, зараз поп`ю чаю можна й лягати спати, заспокойся сонечко.
Свекруха вже лежала в ліжку, на лоб поклала мокру ганчірку. Її побачивши запитала,
-Що голова почала боліти?
-Та то мабуть від читання, багато сьогодні прочитала, дуже цікава повість,
В хаті тихо… Зненацька, Тоня різко піднялася, вона ж вже спала та маля занадто дуже почало штовхатися. Ой, що це? В голові шуміло, в роті відчула неприємний присмак, злегка нудило. І чого, задала собі питання, тож нічого не болить, народжувати зарано. Встаючи з ліжка, нею закачало, обома руками трохи притримуючись за стіну - зайшла в кімнату до свекрухи,
- Мамо, мамо! Щось мені не добре, здається чадом чути.
Свекруха мовчала, міцно спала на правому боці, повернувшись до стінки. Тоня її торкнула за плече та не відреагувала. Аж страх підкрався, сильно тормошила за плече, гукала. Нарешті свекруха відкрила очі,
-Що, щось сталося?
Та тільки це проговорила, наче вдавилася, вирвала.
-Мамо, а ми ж сажу не трусили влітку, можливо це чад? Ми вдома кожного літа трусимо сажу, бо це ж так небезпечно.
Свекруха стояла біля рукомийника, вмивалася,
- Який там чад, я все життя раз на два роки трушу сажу, це мабуть я оселедця забагато з`їла, такий був смачний..
-Так, я ж не їла, а мені теж зле.
Свекруха пронизала поглядом, з під лоба,
- Що народжувати надумала? То, ще ж наче зарано…
- Я теж міцно спала, це мене дитя розбудило, вже так копошилося, наче бігати хотіло, товкало в різні сторони.
Командним голосом, сердито,
- Я тут хазяйка й знаю, що в мене робиться в хаті, будеш мене вчити, коли сажу трусити. Он йди вдягнися й сиди в коридорі, доки не покличу..
Тоня сиділа в коридорі, в куточку біля малесенького вікна, вдягнена в пальто та в чобітки. Надвір - навстіж відчинені двері. Защеміло під серцем, а якби вчаділи? Знову подумала про чоловіка, тож обіцяв підуть винаймати квартиру, тягне лямку і все із-за матері, тільки й галдить;
» Всім місця досить, на кого покинеш?» Ой ні –ні, приїде - треба звідси тікати, жити тільки окремо, адже обіцяв. Свекруха стукала, грюкала біля пічки, врешті надвір виносила майже повне відро сажі.
- Ще не повне, тож це не чад, я по два відра виношу зазвичай, напевно непомітно дуже запхала засувку в пічці, вже провітрилося, йди лягай спати, не бійся, нічого тобі не буде.
Свіже повітря зробило свою справу. В голові прояснилося, наче розбудило від хмелю. Вже не нудило, дитя напевно заснуло, поводилося спокійно. Полегшено зітхнула, обіймаючи обома руками живіт, ледь всміхнулася, ну значить все добре.
На годиннику друга година ночі, треба якось заснути, щоб ніякі думки не лізли в голову. Та добре виспатися, адже завтра йти на черговий огляд до лікаря.
Тоня проснулася від сміху… У вікно заглядало зимове сонечко, на склі сріблилися розводи від морозу….
Почула голос свекрухи,
-Я, що, її вонючку буду слухати? Сама знаю коли сажу трусити. Ну давай скуштуй винця, це чисто яблучне, з білого наливу, тому й світле. Пий, не звертаймо уваги, мабуть спить раз не чути.
Напевно закусювали, бо було чути шурхання виделками, чи ложками. Знову голос свекрухи,
- Я їй вчора говорила, ти ж в мене найкраща подруга, он знову принесла дещо, дякую. Давай, ще трохи вип`ємо, мені після цього чаду, ще зле, добре, що розбудила, а то б навічно поснули.
- То ти ж їй не сказала, що це чад? - почула голос тітки.
- Я, що дурна сплячці сказати правду. Менше знатиме, краще спатиме, минулося та й нехай, хвороба її не взяла.
- То ти сама сажу потрусила?.
- Ну так, але не скрізь, лише в одному місці, нащо, щоб бачила, піде сьогодні в лікарню тим часом все зроблю.
- Тю! А чого ж ти її не заставила? Ха! Ха! Хай би показала на, що здатна? Як би сама справилася з цією роботою? А я б ото заставила зробити, з неї б корона не впала.
Тоня раптом почула поштовх дитини, лягла рівно, бо лежала трохи на правий бік. Це відволікло її увагу від розмови. Свекруха з тіткою напевно почули , як злегка рипнув диван, відразу замовкли. З кімнати чулося тихе хіхікання . Так- так, гарна подружка, що сказати, зробила висновки Тоня, пригадавши слова свекрухи -» Вона й мухи не образить».
11.07.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798909
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2018
автор: Ніна Незламна